Планове  дітонародження – основна державна політика Китаю. Ця політика проводиться методом державного управління з добровільною участю народних мас. Методи державного контролю: центральне і місцеве уряди розроблюють політику, правові норми та загальні заходи з контролю приросту населення, підвищенню якісних показників новонароджених, покращенню демографічної структури. При цьому всім родинам надаються консультації керівництва, здійснюється також і технічна допомога в сфері здорового дітонародження, що виражається через протизачатні заходи, заходах народження нормальних та здорових дітей.　

 　　Керуючись відповідними державними постановами, подружжя , відповідно свого віку, стану здоров'я, сімейного стану та економічного стану, повинні добровільно, відповідально планувати народження дітей, приміняючи відповідні протизачатні та обмежувальні заходи.

      Основий зміст діючою політики планового дітонародження: переважно народжувати пізно, народжувати менше, однак кращої якості. Краще всього, щоб у подружжя була одна дитина. В сільських районах, де є серйозні проблеми, через деякий час після народження першої дитини, дозволяють мати другу. В районах проживання нацменшин введені інші постанови. Вони базуються на добровільному бажанні тієї чи іншої народності. В цій сфері керуються конкретною демографічною ситуацією, рівне стану природнії ресурсів, економічним розвитком, культурними традиціями та звичаями цієї народності. Зазвичай дозволяється народжувати двох дітей, в окремих місцяї навіть трьох. В районах, з невеликим населенням народження дітей не обмежується.

 　　З початку реалізації політики планового дітонародження пізні шлюби, пізні роди вже трохи потроху стали соціальним явищем. Одночасно це дозволило китайським жінкам звільнитись від важкого життя багатодітної родини і тиску домашньої роботи, однак замість цього набагато підвищився фізичний рівень матері та дитини.