В одній криниці жила була жаба. І було у неї як там не є, але веселе життя. Одного дня вона стала розповідати черепасі, яка прибула до неї зі східно-китайського моря про своє життя: «Тут, у криниці, я що хочу те і роблю: можу грати в палички на поверхні води в криниці, можу і відпочивати в дірі, що вибита в стіні криниці. Коли я потрапляю до мулу, бруд заливає лише мої лапки. Дивися он на крабів і пуголовків, у них зовсім інше життя, їм важко доводиться жити там, в мулі. Крім того, тут у криниці я живу одна і сама собі хазяйка, можу робити, що хочу. Це просто рай! А чому ти не хочеш оглянути мій будинок?» 

　　   Черепаха хотіла було спуститися до криниці. Але вхід до криниці був дуже вузьким для її панцира. Тому, так і не увійшовши до криниці, черепаха стала розповідати жабі про світ: «Ось, поглянь, ти, наприклад, вважаєш тисячу лі величезною відстанню, так? Але ж море ще більше! Ти вважаєш вершину в тисячу лі високою, так? Але ж море набагато глибше! Під час правління Юя сталося 9 повеней, які тривали протягом цілого десятиліття, море від того не стало більше. Під час правління Тана сталося 7 посух протягом цілих 8 років, а море не зменшилося. Море, воно вічне. Воно ні зростає, ні убуває. Ось в чому радість життя в морі». 

　　   Почувши ці слова черепахи, жаба стривожилася. Її великі зелені очі втратили свою жвавість, і вона відчула себе такою малесенькою.  

　      Ця притча говорить про те, що людина не повинна бути самовдоволеною і, не знаючи світу, вперто відстоювати свою позицію.