Фань Чжунянь відомий політик і літератор стародавнього Китаю. Він не лише був видатним політиком, чудовим літератором, але і неабияким військовим діячем. Його найвідоміше есе «Башта Юеянлоу» широко відома серед китайського народу. Особливо строфи з цього есе, сенс яких приблизно такий: «Треба в першу чергу піклуватися про державні справи, і в останню чергу про власні інтереси». 

　　     А зараз пропонуємо вам історію про те, як Фань Чжунянь в дитинстві наполегливо і старанно вчився. Фань Чжунян жив в епоху династії Сун - Х столітті нашої ери. Коли йому ще не виповнилися три роки, помер його батько. Сім'я стала жити ще бідніше. Підлітком Фань Чжунян один відправився в інші краї, у відоме у той час вчену палату «Інтяньфу» набиратися знань. Життя під час навчання було дуже важким. Грошей у хлопця було мало, і він довгий час харчувався тільки раз в день рисовою кашею. Зазвичай він з ранку готував рисову кашу, і після того, як каша остигала, він ділив її на три частини, для сніданку, обіду і вечері. Потім він дрібно нарізував солоні овочі і з'їдав їх разом з кашею. 

　　     Одного дня, коли Фань Чжунян їв свій невибагливий обід, до нього навідався один друг. Побачивши, як бідно він харчується, важко стало на душі у друга, і він дав йому трохи грошей, щоб Фань зміг краще поїсти. Але Фань Чжунянь ввічливо, але рішуче відмовився від допомоги друга. Другу не залишалося, як піти. Другого дня цей друг приніс йому багато всього смачного і Фань Чжуняню довелося все залишити. 

　　      Через декілька днів його друг прийшов відвідати Фан Чжуняня. І він із здивуванням побачив, що даровані їм минулого разу курка, риба залишилися незайманими, і все погано пахло.他的朋友十分生氣，對范仲淹説："你太清高了，一點吃的東西都不肯接受，讓朋友太傷心了！" 

　　范仲淹笑了笑説："老兄誤解了，我不是不吃，而是不敢吃。我擔心自己吃了魚肉之後，咽不下去粥和鹹菜。你的好意我心領了，你千萬別生氣。"朋友聽了他的話，更加佩服他的人品。 

　　有一次，有人問起范仲淹的志向，范仲淹説；"我的志向，要麼當個好醫生，要麼當個好宰相。好醫生為人治病，好宰相治理國家"。後來，范仲淹果然當了宰相，成為宋代著名的政治家。 

　　范仲淹把興辦教育和改革官僚機構作為強大國家的兩個重要方面，他在全國大力興辦學校，增強師資，培養國家急需的各種人才。他自己也身體力行地提攜有才能的人，後來有名的政治家和文學家歐陽修、文學家周敦頤、哲學家張載等都得到范仲淹的幫助。 

　　范仲淹在繁忙的政務之餘，勤於創作，寫下許多佳作。值得稱道的是，他反對當時內容浮華空泛的作品，主張文學應該與現實社會聯繫起來，促進社會發展和人的發展。這一主張深刻影響了後世的文學發展。