В історичних джерелах Китаю містяться відомості, що в давнину постійно відбувалася боротьба за владу між китайцями, що компактно проживали на Центральній рівнині Китаю, і північно-західними кочовими племенами. Щоб поліпшити напружені стосунки імператори декількох династій вирішили поріднитися з вождями племен. З давніх часів в Китаї була поширена історія під назвою «Чжаоцзюнь виходить з фортеці», в якій описується красуня, що жила за часів династії Західна Хань, яка вийшла заміж за вождя гунів. 

　　  У І столітті до н.е. всередині племені гунів, що проживали на південному заході Китаю, йшла запекла боротьба за владу. В ході цієї боротьби з 5 вождів гунів залишилися в живих лише двоє. Обидва вони дуже боялися опинитися в ізоляції, тому вирішили зближуватися з імператором Західної Хань.  

　　  Один з них на ім'я Хуханьсе першим приїхав в столицю Чан'ань. Імператор гаряче прийняв його, щедро обдарував його зерном, а також пославс вою кінноту супроводжувати його в рідні краї. За підтримки імператора Західної Хань Хуханьсе врешті-решт об'єднав гунів. Щоб підтримувати дружні стосунки з династією Західна Хань, Хуханьсе попросив в 33 р. до н.е. під час його третьої поїздки в Чан'ань поріднитися з китайським імператором. Хуханьсе висловив бажання одружитися з однією з дочок імператора. Імператор погодився, але він дуже не хотів, щоб його рідна дочка вийшла заміж за гуна. Тому для того, щоб виконати свою обіцянку, імператор видав високий указ: «Будь-якій служниці при дворі, яка побажає вийти заміж за вождя гунів, буде подарований титул принцеси».  

　　   Хоча придворні служниці, що жили в неприступному палаці імператора, мріяли про вільне життя, але ніхто не бажав стати дружиною варвара. Згідно із законами династії Західна Хань, придворні служниці не мали права самовільно наближатись до імператора. Імператор обирав їх за портретами, що малювали імператорські художники. Один з таких портретистів на ім'я Мао Яньшоу вирішив скористатися випадком, щоб вимагати у придворних служниць гроші. Щоб наблизитись до імператора, дівчат довелося спочатку дати хабар Мао Яньшоу. Але Ван Цян, інше ім'я якої Ван Чжаоцзюнь, яка була однією з чотирьох визнаних красунь стародавнього Китаю, жодного разу не дала хабар портретистові, від чого протягом довгих років вона не змогла підійти до імператора. Почувши про високий указ імператора, Ван Чжаоцзюнь висловила бажання вийти заміж за вождя гунів. Імператор дуже зрадів і вирішив провести в столиці урочисту церемонію одруження. . 

　　  Після весілля Хуханьсе і Ван Чжаоцзюнь підійшли до імператора, щоб подякувати Його Величності. Імператорові дуже сподобалася красуня, але було вже пізно. Згідно з обіцянкою, імператор подарував Ван Чжаоцзюнь титул принцеси і дав їй багате придане 

　　  У супроводі чиновників династії Західна Хань і супроводжуючих гунів, Ван Чжаоцзюнь, одягнена в червоне весільне плаття відправилася верхи на білому коні в далеку дорогу до табору гунів. Як розповідається в джерелах, спочатку Ван Чжаоцзюнь ніяк не могла звикнути до життя гунів. Але вона постаралася здолати ці труднощі і поступово подружилася з місцевим населенням. 

　　  Вань Чжаоцзюнь прожила все своє життя серед гунів. Вона не лише стала розповсюджувачем китайської культури, але і виховала дітей, які стали сприяти розвитку дружніх стосунків між ханьцамі і гунами.

　　  Щоб вшанувати пам'ять Ван Чжаоцзюнь, в місті Хух-Хото Автономного району Внутрішня Монголія була споруджена «Гробниця Чжаоцзюнь», яка є штучно створеним земляним курганом заввишки 33 м. Гробниця здається ще величнішою посеред широкого степу. Якщо дивитися здалека, то курган здається темно-зеленим. Згідно з місцевими віруваннями, щороку в холодний вересень, коли жовтіє трава в степу, лише на кургані «Чжаоцзюнь» трава залишається зеленою. Тому курган «Чжаоцзюнь» на протязі багатьох століть називали також «зеленою гробницею», це місце стало однією з восьми головних пам'яток Хух-Хото. 

　　  Відомий китайський історик Цзянь Боцзань в одній зі своїх статей колись написав: «Ван Чжаоцзюнь – не просто історична особа, вона – символ міжнаціональної дружби; її усипальня – не просто гробниця, а пам'ятник дружби народів».