Згідно з археологічними даними, прообразом порцеляни є примітивні «цінци», вироби що були наділені рисами як технологічного процесу з виготовлення порцеляни, так і примітивного гончарного ремесла. У повіті Сясянь провінції Шаньсі вперше в Китаї були виявлені вироби в техніці «цінци», які були виготовлені 4200 років тому. 

　　  У період після династії Хань (23-220 рр.. н. е.) виробництво китайського фарфору отримало швидкий розвиток. Спочатку на півдні Китаю, а потім і на півночі набула поширення технологія з виробництва порцеляни. Цей період пов'язаний із зародженням виробів типу «байци» - порцеляни білого кольору, що мало велике значення для розвитку технології з виробництва порцеляни в Китаї. Саме на основі «байци» згодом став вироблятися різноколірний фарфор. 

　　  Технологія виробництва фарфору отримала великий розвиток в період династії Тан і Сун. За часів династії Тан порцелянові вироби називалися «тансаньцай». У фарбуванні порцелянових виробів переважали білий, зелений, жовтий, синій і фіолетовий кольори, але в основному використовувалися червоний, зелений та білий. Такі порцелянові предмети широко вживалися в повсякденному житті (вази, чайники, глечики, тарілки, чашки і т. д.). Прекрасна глазурована кераміка, багате розфарбування, різноманітні зображення повною мірою відображали культуру китайського фарфору і високу майстерність виробництва. 

　　  В історії розвитку китайської порцеляни періоди Мін (1368-1644 рр..) і Цін (1644-1911 рр.) - це період розквіту його виробництва. До цього часу фарфорове виробництво було вже впорядковано, воно стало різноманітним за формою виробів, збагатилася і колірна гамма глазурі. Починаючи з XIV століття, провідним центром з виготовлення порцеляни стало місто Цзіндечжень в провінції Цзянсі, яке і понині славиться виробництвом самого якісного китайського фарфору. З давніх часів Китай називали «батьківщиною шовку» завдяки відомому «Шовковому шляху», що з'єднував Схід і Захід. А з VIII століття, у міру поширення у світі порцеляни та кераміки китайського виробництва Китай отримав і назву «батьківщина порцеляни». Саме фарфор VIII століття, що вироблявся у величезних кількостях, був завезений до Західної Європи, де відразу ж привернув до себе увагу європейців своєю технічною і художньою досконалістю, надзвичайним багатством форм і особливостями декору. 

　　  Вироби з сунської порцеляни були буквально нарозхват у країнах Східної Азії, Європи, Америки і арабських країнах. Наприклад, і досі в Туреччині в Стамбульському музеї зберігається більше тисячі виробів з синього фарфору, який датується періодами Сун, Юань, Мін та ін. У XVII столітті, у міру розвитку «Ост-Індської кампанії» Португалія відкрила нові морські шляхи, що ведуть на Схід, дворяни країн західної Європи почали збирати китайські порцелянові вироби, які почали експортуватися в Європі. За неповними даними, в XVII столітті Китай щорічно відправляв за кордон понад 200 тисяч порцелянових виробів. А у XVIII столітті цей показник сягнув мільйона виробів на рік. Тому що китайський фарфор славиться в усьому світі і слово China добре знайоме європейцям, воно і понині залишається символом Китаю. Можна сказати, що саме блискучі успіхи китайського народу в сфері виробництва порцеляни дали можливість поєднати в англійській мові слово «China» - порцеляна з назвою країни.